Етикет

Ввічливість і хороші манери абсолютно

необхідні для того, щоб прикрасити будь-які

 інші чесноти й таланти. Без них ніякі знання,

 ніяка бездоганність не являються у належному світлі.

Ф.Честерфілд

Зосередження уваги на дискусійних питаннях про „широкі” та „вузькі” тлумачення поняття державного управління, про природу і призначення правотворчості в управлінні, про людський вимір, про диференційовані правом ролеві позиції людини в системі управління й таке інше, тобто надання переваги занадто абстрагованим формам перед реальними процесами державотворення, при підготовці професійних державних службовців, є, на мою думку, необґрунтованим. 

Надаючи перевагу теорії перед практикою застосування методів й методик державного управління, все більше ідеалізуючи суб’єкти управління, ми тим самим створюємо прірву між державою та її громадянами. Забуваючи про те, що за кожним проектом закону, програми тощо стоїть конкретна жива людина, зі своїми потребами, переконаннями, кожна норма права спрямована на живу людину, знову ж таки зі своїми потребами, можливостями, переконаннями, зі своїм світоглядом. Наразі створюється враження ніби держава і народ  - це окремі елементи, кожен сам-по-собі і чим менше точок дотику між ними - тим краще кожному з них.

Активна діяльність нашої держави у сфері „ правотворення ”, лише на офіційному сайті Верховної Ради України   розміщено  123759 нормативно-правових документів, станом на 22.12.2008, є нічим іншим, як активним декларуванням світовій спільноті, разом з тим й переконанням для самих себе, наших намірів великими кроками  йти, бігти, до побудови громадянського суспільства, в той час, як на задньому плані залишається реальний низький рівень правосвідомості громадян. Теоретично ми в кількох кроках від правової держави з ринковою економікою й таке інше, а реально країна третього світу. Чому? Що робити? Навіщо?

Чому?

  -                             „Як виконувати владні функції держави можуть органи, що складаються з працівників без відповідної на те освіти?”

  Абсолютно не достатнім є проста формальна наявність диплому про вищу освіту, коли спеціальність і спеціалізація не відіграють практично жодної ролі не при галузевій диференціації, не впливають на розподілі владних повноважень, при формуванні структури державної влади. Теперішній підхід до формування органів державної влади свідчить про наступне:

·                    або державному управлінню не надається належної уваги, управління здійснюється за принципом – "керувати може кожен";

·                     або освітній процес, перестав бути складовою „ланцюга розвитку”: освіта за ради науки, наука за ради прогресу, прогрес за ради добробуту, а перетворилась на самостійний зациклений процес: освіта - за ради освіти.   

Питання професійності державної служби було поставлено на рівні держави, задовго до написання цієї статті. Як наслідок, створено магістратури за спеціальністю „Державна служба”. Наразі декларуються наміри про підготовку спеціалістів за освітньо-професійним рівнем бакалавр у галузі „Державне управління”.

Проте до освітньої програми підготовки магістрів включені, на мою думку,  занадто теоретизовані дисципліни. Підготовка магістрів держслужби – це насамперед процес формування професійних держслужбовців - управлінської еліти.

Завданням управлінської еліти – є забезпечення якісного процесу державотворення. Одним з головних етапів цього процесу, я вважаю, є етап перенесення теорії на практику застосування. Адже навіть за умови, що прийняті норми права будуть на 120 відсотків теоретично вірними глибоко осмисленими – вони нічого не будуть варті без їх практичного застосування, тобто без існування дієвого механізму  провадження. Механізм впровадження є дієвим доті, коли він при мінімумі операцій та операндів забезпечує максимум коефіцієнту корисної дії, максимально „безболісно” та швидко забезпечує інтеграцію теоретичної правової бази в практику суспільних відносин. В свою чергу це можливо за умови, що ці механізми зрозумілі для виконавців та правильно інтерпретовані суб’єктами впливу, тобто забезпечено додержання певних норм та правил, які врегулюють соціальну та професійну поведінку поза межами правового поля – ці норми та правила називаються етикетом.

Що робити?

Професійні державні службовці – зобов’язані, на мою думку, знати та безумовно дотримуватись норм етикету, адже вони є обличчям держави і мають бути взірцем, прикладом для наслідування.

Тому, я вважаю, що конче необхідно впровадити вивчення норм практичного етикету в освітню програму підготовки професійних держслужбовців. Обов’язково необхідно вчити держслужбовців:

1.                  Правилам поведінки

1.1. На вулиці;

1.2. В транспорті;

1.3. В громадських місцях;

1.4. На відпочинку;

1.5. За кордоном.

2.                  Гостьовому етикету

2.1. Правилам офіційного та домашнього прийомів;

3.                  Застольному етикету

3.1. Як користуватись столовими приборами;

3.2. Як правильно їсти деякі блюда;

3.3. Розмові за столом.

4.                  Основам іміджу політика, ділової людини

5.                  Публічно виступати

6.                  Етикету роботи у комп’ютерних мережах

Навіщо?

  Вивчення правил етикету, їх повсякденне дотримання, в першу чергу державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, депутатами всіх рівнів, я вважаю, є  однією з необхідних умов формування високого рівня правосвідомості громадян, одним з кроків держави на шляху до формування громадянського суспільства.